Перейти до вмісту

Шуфрич Нестор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шуфрич Нестор)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шуфрич.
Нестор Іванович Шуфрич
Нестор Шуфрич в 2010 році
Ім'я при народженніНестор Іванович Шуфрич
Народився29 грудня 1966(1966-12-29) (58 років)
м. Ужгород, Україна
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Діяльністьполітик
Галузьполітик
Alma materУжНУ
Науковий ступінькандидат економічних наук
Знання мовросійська, українська і угорська
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4], народний депутат України і народний депутат України
ПартіяОПЗЖ
У шлюбі зколишня — Наталія Ворона
ДітиОлександр Шуфрич, Нестор Шуфрич
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
3-го скликання
СДПУ (о) 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о) 3 вересня 2002 — 25 травня 2006
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 — 11 березня 2010[5]
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014
8-го скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019
9-го скликання
ОПЗЖ 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Не́стор Іва́нович Шу́фрич (нар. 29 грудня 1966, Ужгород, Закарпатська область, Українська РСР) — український проросійський політик[6], Народний депутат України. Член забороненої проросійської партії «ОПЗЖ», голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова.

Був членом Партії регіонів (2007—2014). Власник ФК «Говерла» (Ужгород) та телеканалу «UkrLive»[7]. Колишній власник проросійського пропагандистського телеканалу «Перший незалежний». Кандидат економічних наук (2004).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Освіта: Ужгородський університет (1992), історик; кандидат економічних наук з 2004 р. — дисертація на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині» (Інститут аграрної економіки УААН).

1985—1987 — служба у війську.

1987—1988 — перекладач торгово-побутового підприємства в місті Ужгороді.

З 1989 — радник кооперативного об'єднання «Ретро»; комерційний директор радянсько-австрійського спільного підприємства «Текоп».

З 1991 року — директор, а з 1995 року президент українсько-американського СП «Вест-Контрейд».

Член СДПУ(о) протягом 1996—2007, заступник секретаря Закарпатського ОК СДПУ(о) (з 1997), заступник голови СДПУ(о) (березень 2003 — квітень 2005); член Політбюро СДПУ(о) (з 1998 року), 1-й заступник голови СДПУ(о) (з квітня 2005).

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 70, Закарпатської області від СДПУ(о). «За» проголосувало 9,20 %, став 3-м з 20 претендентів. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(о). Обраний депутатом Закарпатської облради (2002).

Народний депутат України 3 скликання 1998—2002, виборчий округ № 70, Закарпатська область. З'яв. 70,8 %, за 16,8 %, 12 суперників. На час виборів: президент СП «Вест-Контрейд» (м. Ужгород), член СДПУ(о). 03.1998 — кандидат в народні депутати України від СДПУ(о), № 22 в списку. член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (07.1998-03.2000), член Комітету з питань бюджету (з 03.2001), заступник голови Комітету з питань бюджету (з 04.2001); уповноважений представник фракції СДПУ(о) (з 05.1998); член Контрольної комісії з питань приватизації (з 07.1998).

Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 05.1999).

Народний депутат України 4-го скликання з липня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 201, Черкаська область, самовисування. За 29,80 %, 18 суперників. На час виборів: президент «Черкаської м'ясної компанії» (хоча фактично він в цій установі ніколи не працював[джерело?]), член СДПУ(о). член фракції СДПУ(о) (з 09.2002), член Комітету з питань бюджету (з 06.2003)[8].

У березні 2006 — кандидат у нардепи України від партії Не так!, № 4 в списку, член СДПУ(о). Депутат ВР АР Крим (04.2006-11.07) від Опозиційного блоку «Не так»!

12 грудня 2006 — 18 грудня 2007 — Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в складі другого уряду Януковича.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 5 в списку. На час виборів: Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, безпартійний.

9 липня 2010 р. — Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра М.Азарова звільнила Н.Шуфрича з посади міністра України з питань надзвичайних ситуацій.

9 липня 2010 р. — згідно з Указом Президента України В. Януковича Н. Шуфрича призначено на посаду заступника секретаря РНБО[9].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Польщі з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду[10].

Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 р. від Партії регіонів, № 27 в списку.

За свідченням Олександра Попова слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 р.[11]

16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру»[12].

У травні 2014 року разом зі Сергієм Матвієнковим та Вадимом Новинським ініціював у Верховній Раді України законопроєкт, основною метою якого було виконання Женевських домовленостей, проведення конституційної реформи і децентралізації влади в Україні, припинення проведення Антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині та схиляння людей добровільно скласти зброю та залишити адміністративні будівлі.[13]

Після розвалу «Партії регіонів» став членом нового політичного утворення, що виникло на її основі — «Опозиційного блоку», та був обраний до Верховної Ради України[14].

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 р. від Опозиційного блоку, № 7 в списку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[15].

З серпня 2019 — керівник Парламентського комітету з питань свободи слова[16].

Розслідування

[ред. | ред. код]

Справа про державну зраду

[ред. | ред. код]

15 вересня 2023 року прокурори Офісу генпрокурора вручили Шуфричу підозру в державній зраді. За даними слідства, він виконував завдання колишнього заступника секретаря РНБО, який 2014 року втік до Москви і був завербований ФСБ Володимира Сівковича для координації російської агентури в Україні[17][18][19]. У Шуфрича провели обшуки, під час яких було виявлено документ зі схемою автономії для Донецької та Луганської областей[20]. Він передбачав перейменування регіонів на «краї», широку автономію, проведення виборів й формування окремого уряду, а також парламенту. Також було виявлено низку забороненої радянської символіки: георгіївські стрічки, медалі, двоголові орли росіян, ордена[21]. Того ж дня Печерський суд Києва взяв Шуфрича під арешт на два місяці без права внесення застави[22][23][24].

11 жовтня Київський апеляційний суд залишив у силі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою[25]. 10 листопада запобіжний захід було прдовжено до 15 грудня[26]. 15 грудня Шуфричу продовжили запобіжний захід щонайменше до 9 лютого 2024 року[27]. 13 березня запобіжний захід продовжили на два місяці[28]. 15 листопада Шевченківський суд Києва продовжив арешт до 5 грудня[29].

Справа про фінансування Росгвардії

[ред. | ред. код]

8 лютого 2024 року Шуфричу за матеріалами ДБР повідомлено про нову підозру щодо фінансування Росгвардії у Криму. За даними слідства, Шуфрич платив гроші Росгвардії за воєнізовану охорону своєї елітної нерухомості на півострові. Лише протягом трьох місяців 2016 року його компанія сплатила окупантам півмільйона рублів[30]. У вересні 2024 року обвинувальний акт стосовно Шуфрича та його помічника скерували до суду[31].

Нагорода

[ред. | ред. код]

Факти

[ред. | ред. код]
  • Шуфрич у 15-річному віці (1982) здобув звання «майстер спорту СРСР» зі стрільби з лука, і навіть був кандидатом до молодіжної збірної СРСР[32].
  • У липні 2013 р., в залі Верховної Ради України, на голову Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри[33].
  • У соцмережах з'явився інтернет-мем: «Шуфрич не битий вже (…) днів».

Скандали

[ред. | ред. код]
  • Через підкуп виборців, 20-гривневі купюри на Черкащині стали іноді називати на честь Шуфрича «несторками»[34][35][36].
  • В біографії Нестора Шуфрича є доволі багато фактів публічних бійок. Однією із перших була бійка 21 грудня 2004 року в приміщенні ЦВК[37]. У 2008-му Шуфрич вдарив Миколу Рудьковського[38]. У 2009-му були бійки із Сергієм Льовочкіним[39] та Юрієм Луценком[40]. Публічно з'ясувати стосунки на рингу Нестор Шуфрич пропонував у 2008 році тодішньому керівнику Управління державної охорони Валерію Гелетею, але останній відмовився від поєдинку[40]. Після бійки із Юрієм Луценком останній оприлюднив матеріали кримінальної справи, порушеної у 1998 році проти Нестора Шуфрича за фактом побиття ним своєї дружини[41].
  • В червні 2013 року, в числі 148-ми народних депутатів України, Шуфрич підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
  • 30 вересня 2014 року, активісти Правого сектора, Автомайдану, Євромайдану і Самооборони привезли сміттєвий бак «для люстрації» Шуфрича, який приїхав в Одесу на засідання партії «Опозиційний блок», однак Шуфрич намагався втекти, за що активісти його побили[42][43][44]. Спікер партії «Правий сектор» Борислав Береза заявив, що побиття інсценовано самим Нестором Шуфричем[45] Працівники МВС встановили 14 осіб причетних до інциденту, один з учасників Микола Доценко безслідно зник[46].
  • Футбольний клуб «Говерла», яким володіє Нестор Шуфрич (президентом є його батько Іван Шуфрич, а віце-президентом — син Олександр Шуфрич[47]) припинив своє існування після низки скандалів щодо невиплат зарплатні гравцям клубу і невиконання вимог ФФУ щодо їх погашення[48] у 2016 році.
  • У лютому 2017 року Нестора Шуфрича Генеральний прокурор України Юрій Луценко звинуватив у несплаті податків на 40 млн гривень. У разі несплати податків йому загрожує в'язниця на 3 роки[49].
  • 30 грудня 2019 року, велика кількість ЗМІ повідомили з посиланням на сайт компанії Thormählen & Cochran Safaris, клієнтом якої був Шуфрич орієнтовно у 2015 році, що Шуфрич вбивав тварин у Африці, серед яких східний чорний носоріг, бура гієна, антилопа орікс, антилопа гну та інші. Деякі з тварин належать до видів, що вимирають[50].
  • 18 лютого 2022 року, пізно ввечері, Нестор Шуфрич і головний редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов побилися у прямому ефірі ток-шоу «Свобода слова» ведучого Савіка Шустера на телеканалі «Україна 24»[51][52].
  • 4 березня 2022 року Нестора Шуфрича затримали при спробі фотографувати блокпост. При затриманні охоронці Шуфрича намагалися відстрілюватися. Бійці 206-го батальйону територіальної оборони Києва передали затриманих СБУ[53][54].

Питання військового звання і ставлення до російсько-української війни

[ред. | ред. код]

У своїх інтерв'ю Нестор неодноразово називав себе «капітаном запасу»,[55] але даних про те, де і як він отримав це військове знання, немає. Також він заявляв про готовність взятися за зброю «у разі війни»,[55] але, водночас, заперечує Російсько-українську війну, що триває з 2014 року, а бойові дії на Сході України називає «війною між українцями»[56].

Статки

[ред. | ред. код]
  • За 2019 рік Шуфрич задекларував готівки на загальну суму 137,48 млн грн, з них гривень лише 200 тис., 2,45 млн доларів і 2,3 млн євро[57].
  • В 2019 році, за матеріалами розслідування проєкту «Схеми», родина народного депутата від ОПЗЖ Нестора Шуфрича зареєструвала нерухомість в окупованому Криму за законами РФ, таким чином визнавши юрисдикцію Кремля на українському півострові[58].

Захоплення

[ред. | ред. код]

Любить полювання, зокрема, полює на рідкісних диких тварин у Африці[59][60].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Рід Шуфричів має сербське походження[61][62], але вже до початку XX ст. родина українізувалася. Першим відомим представником був дід Нестора Шуфрича — банкір Юлій Шуфрич, який займав посади керівника: Тячівського відділення Агробанку Чехословаччини, філіалу Національного банку Угорщини, ужгородського філіалу Агробанку Чехословаччини, а з включенням Закарпаття до складу УРСР протягом перших чотирьох років був керівником обласного відділення Держбанку СРСР[63]. Через відмову вступити в партію був знятий з посади, а пропозицію зайняти пост зама він відхилив[64]. Його дружиною була відома тенісистка Валерія Шуфрич (до шлюбу Баркас). Вона була чемпіонкою по тенісу Чехословаччини (до 1938 р.), Угорщини, а після 1945 р. виступала за СРСР[63].

Батько Шуфрича, Іван (Іштван) Юлійович, навчався в Харківському педагогічному інституті з 1953 по 1958 рр.; був військовослужбовцем; призер України з тенісу, очільник обласного відділення «Динамо»[62][65]. Після 1991 р. почесний консул Словаччини в Ужгороді[66][67]; почесний президент ФК «Говерла»[68][69].

Мати Шуфрича, Марія Петрівна, 18 років працювала в обласному відділенні «Спортлото»[62][70]. За деякими даними, вона відповідала за перевезення товарів в транспортній конторі[66]. Їй належала нафтова свердловина на території Полтавської області[71][72]. Померла в 2010 році від грипу. Від першого шлюбу мала сина Олександра[70].

Нестор Шуфрич був одружений двічі. Перша дружина — Ірина, була донькою одного із секретарів Закарпатського обкому партії[73]. !988 року народила сина Олександра, який навчався в Академії адвокатури і грав у молодіжному складі ФК «Закарпаття» (Ужгород). Друга дружина — модель Наталія Ворона, у 1994 році народила сина Нестора.

Родова схема

[ред. | ред. код]

Василь Шуфрич (*1881 — †1986) ∞ Естер Товт (*? — †?)

  • Єлизавета Василівна (*? — †?)
  • Ірина Василівна (*1922 — †1978) ∞ Федір Федорович Канижай (*1923 — †1977)
  • Кароль Васильович (*? — †?)
  • Моргит Василівна (*? — †?) ∞ о. Морика Дудинський (*? — †?)
  • Юлій Васильович (*? — †1986) ∞ Валерія Баркас (*? — †?)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1986-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Шуфрича Н.І.»
  6. ↑ Хто такий Нестор Шуфрич і в чому його підозрюють: погляди, бійки та скандали. РБК-Украина (укр.). Процитовано 15 вересня 2023.
  7. ↑ Шуфрич стал совладельцем телеканала "Перший незалежний", Гордон. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
  8. ↑ Постанова Верховної Ради України від 5 червня 2003 року № 890-IV «Про обрання народного депутата України Шуфрича Н.І. членом Комітету Верховної Ради України з питань бюджету»
  9. ↑ Указ Президента України від 9 липня 2010 року № 763/2010 «Про призначення Н. Шуфрича заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  10. ↑ Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 липня 2013.
  11. ↑ Попов "злив" Клюєва на допиті у ГПУ - ЗМІ. Українська правда. 14 грудня 2013. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 9 червня 2021.
  12. ↑ В Раду идут 127 депутатов, голосовавших за законы 16 января [Архівовано 27 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ https://web.archive.org/web/20141124184154/http://pravda.dn.ua/details/236785/ | Сторонники диктатуры Януковича снова идут в Раду: Сергей Матвиенков
  14. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  15. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  16. ↑ Шуфрич очолить комітет по свободі слова. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  17. ↑ Шуфричу вручили підозру в державній зраді. // Автор: Анастасія Шепелева. 15.09.2023
  18. ↑ Шуфричу повідомили про підозру у держзраді. РБК-Украина (укр.). Процитовано 15 вересня 2023.
  19. ↑ Любитель бійок, багатства, «регіонал» та соратник Медведчука: що відомо про скандали з Шуфричем. // Автор: Ірина Лаб'як. 15.09.2023, 17:19
  20. ↑ У Шуфрича знайшли документи зі схемою "автономії" Донецької та Луганської областей (фото). РБК-Украина (укр.). Процитовано 15 вересня 2023.
  21. ↑ Обшуки у Шуфрича: у нардепа знайшли заборонені георгіївські стрічки та ордени (фото). РБК-Украина (укр.). Процитовано 15 вересня 2023.
  22. ↑ На Шуфрича одягли кайданки: суд ухвалив рішення щодо скандального нардепа (ексклюзивні фото та відео). // Автор: Геннадій Лубенець. 15.09.2023, 22:09
  23. ↑ Суд арештував нардепа Шуфрича. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 вересня 2023.
  24. ↑ Шуфрич постане перед судом
  25. ↑ Суд залишив Шуфрича під арештом. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 жовтня 2023.
  26. ↑ Шуфричу продовжили арешт до середини грудня. РБК-Украина (укр.). Процитовано 10 листопада 2023.
  27. ↑ Залишається у СІЗО. Шуфричу продовжили запобіжний захід. РБК-Украина (укр.). Процитовано 19 грудня 2023.
  28. ↑ Шуфричу продовжили запобіжний захід ще на два місяці. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 березня 2024.
  29. ↑ Нардепу Шуфричу знову продовжили арешт. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 листопада 2024.
  30. ↑ Шуфрич у СІЗО отримав нову підозру. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 лютого 2024.
  31. ↑ Справу нардепа Шуфрича та його експомічника скеровано до суду: що відомо. РБК-Украина (укр.). Процитовано 11 вересня 2024.
  32. ↑ Янукович вбив у Шуфричі великого стрільця зі званням (tabloid.pravda.com.ua, 1 липня 2008). Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 22 серпня 2009.
  33. ↑ У Раді на Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри. ТСН.ua. 4 липня 2013. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 18 травня 2017.
  34. ↑ Фрис, Зиновій (11 січня 2005). Зміна політичних еліт в Україні: чого чекати?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 18 травня 2017.
  35. ↑ Завражина Г. В. Мовленнєва агресія та засоби її вираження в масмедійному політичному дискурсі України (на матеріалі російськомовної газетної комунікації): автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.02 / Г. В. Завражина ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т філології. — К., 2008. — 20 с. — укр.
  36. ↑ Помста за "несторки"? Нардеп Шуфрич ледь не став жертвою "люстрації" в парламенті. Провінція. 5 липня 2013. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 18 травня 2017.
  37. ↑ У ЦВК Шуфрич пожбурив у представника Ющенка мікрофоном. Українська правда. 21 грудня 2004. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 18 травня 2017.
  38. ↑ ШУФРИЧ ПОБИВ РУДЬКОВСЬКОГО. Українська правда. 20 листопада 2008. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2021.
  39. ↑ ШУФРИЧ ПОБИВ ЛЬОВОЧКІНА?. Українська правда. 8 липня 2009. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2021.
  40. ↑ а б Причиною бійки Шуфрича і Луценка став спермотоксикоз?. Українська правда: ТаблоID. 15 грудня 2009. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 17 жовтня 2023.
  41. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 22 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  42. ↑ Одессе избили Нестора Шуфрича (рос.)
  43. ↑ У мережі з'явилося чергове відео побиття Шуфрича: нардепу викручували руки і розбили ніс. [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.] ТСН.ua. 30.09.2014.
  44. ↑ Як Шуфрич давав та діставав стусанів у різні роки. ВІДЕО. [Архівовано 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда. Табло ID. 30.09.2014
  45. ↑ Борислав Береза: Шуфрич сам организовал свое избиение [Архівовано 2 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  46. ↑ Після побиття Шуфрича зник активіст «Правого сектору». Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 7 жовтня 2014.
  47. ↑ Керівництво - ФК "Говерла". fcgoverla.uz.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 8 вересня 2016.
  48. ↑ Про ФФУ. www.ffu.org.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2016. Процитовано 8 вересня 2016. [Архівовано 2016-05-16 у Wayback Machine.]
  49. ↑ Луценко хоче зняти недоторканність з Шуфрича і ще 2 нардепів. www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
  50. ↑ Сеть взбудоражили фото Шуфрича с убитыми африканскими животными. fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
  51. ↑ Юрій Бутусов і Нестор Шуфрич жорстко побилися у прямому ефірі. 19 лютого 2022, 01:08. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
  52. ↑ У Шустера Бутусов дав по пиці Шуфричу. ФОТО. 19.02.2022, 00:03. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
  53. ↑ Нардепа Шуфрича затримали бійці тероборони за спробу сфотографувати блокпост. — 2022. — 4 березня. — Дата звернення: 04.03.2022.
  54. ↑ Шуфрича затримали у Києві: фотографував блокпост, охорона відстрілювалась. — 2022. — 4 березня. — Дата звернення: 04.03.2022.
  55. ↑ а б Шуфрич пообіцяв піти воювати, якщо Україну атакують. Слово і Діло (укр.). 21 березня 2021. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 14 лютого 2022.
  56. ↑ Шуфрич і війна. Яка відповідальність за заперечення факту агресії Росії проти України?. Радіо Свобода (укр.). 13 вересня 2018. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 14 лютого 2022.
  57. ↑ ТОП-20 депутатів з найбільшою кількістю готівки [Архівовано 7 вересня 2021 у Wayback Machine.], Громадське, 17 червня 2020
  58. ↑ Нардеп Шуфрич зареєстрував нерухомість та землю в Криму за російськими законами. 21.02.2022. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
  59. ↑ У Шуфрича прокоментували історію про полювання на рідкісних тварин в Африці. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 27 березня 2023.
  60. ↑ Шуфрич визнав, що полював на диких тварин в Африці, каже - законно. Українська правда (укр.). Процитовано 27 березня 2023.
  61. ↑ Дед Нестора Шуфрича считал себя русином. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017.
  62. ↑ а б в Александр Чаленко. Восемь фактов о Несторе. — Картина дня, 14.12.2006
  63. ↑ а б Нестор Шуфрич: закарпатский пострел везде поспел!. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-21 у Wayback Machine.]
  64. ↑ Дед Лободы готовил революцию с Че Геварой, а Пьеху внук зовёт «бабон» | Кем были дедушки и бабушки известных политиков и артистов. Архів оригіналу за 25 червня 2011. Процитовано 15 листопада 2017.
  65. ↑ Наталия Тимошенко. ЧП по имени Нюся [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — Новая, 29.08.2007
  66. ↑ а б Александра Харченко. Мама Шуфрича до сих пор готовит ему манную кашу. — Сегодня, 29.12.2006
  67. ↑ Чрезвычайная ситуация: Шуфрич! [Архівовано 15 листопада 2017 у Wayback Machine.] — Версии.com, 15.12.2006
  68. ↑ Иван Шуфрич: биография — футбол | HotSport.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-15 у Wayback Machine.]
  69. ↑ Парковая страница Imena.UA. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
  70. ↑ а б Мать Нестора Шуфрича умерла на 8 марта 2010 года от гриппа (ФОТО) — UA-REPORTER.COM — горячие новости. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 листопада 2017. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
  71. ↑ Шуфрич скорбит, что его мама не может заниматься нефтедобычей | ОБКОМ. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017. [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]
  72. ↑ Следствие: 72-летняя мать Шуфрича причастна к незаконному изъятию 970 гектаров леса " Новости бизнеса — Корреспондент. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
  73. ↑ У Шуфрича шрам від собаки. Він хоче в прем'єри Порошенко (Українська правда, 20 січня 2005). Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шуфрич Нестор Іванович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шуфрич_Нестор_Іванович&oldid=44116219